Михайло Жирохов. Шість штурмів Савур-Могили.

МИХАЙЛО ЖИРОХОВ, військовий історик, автор книг і статей з історії конфліктів на пострадянському просторі.
Бойові дії в прикордонних з Росією районах Донбасу влітку 2014 року досі не мають повної оцінки у працях військових істориків. А тут є багато цікавого – і підлі (іншого слова підібрати неможливо) удари російської артилерії через державний кордон, каравани зі зброєю, пряма участь російських військових та безмежний героїзм українських військових.

Найбільш знаковими в цьому сенсі є події навколо кургану Савур-Могила – однієї з найвищих точок Донецького кряжу. Курган видно здалеку (приблизно з відстані 30-40 кілометрів) через те, що навколишня степова місцевість відносно рівна, тому він є природним пунктом для коректування вогню на розвідки. У роки Другої Світової війни під час визволення Донбасу у вересні 1943 року  тут відбувалися вкрай запеклі і криваві бої, загинуло кілька десятків радянських солдат та офіцерів.

З початком бойових дій влітку 2014 року курган не втратив свого значення, можна сказати, що воно навіть зросло – адже до російсько-українського кордону від нього було менше десятка кілометрів і при цьому маючи гарнізон тут можна було тримати під вогневим контролем весь коридор південніше – уздовж кордону.

До початку червня 2014 року активних бойових дій у районі Савур-Могили не велось – вся увага сторін була прикута до Слов’янська. Хоча треба відмітити, що курганий комплекс, як складається з нижньої площадки з технікою часів Другої Світової війни та верхньої, де був собственно монумент солдату, декілька стел та кафе, на початку червня взяли під контроль загони місцевих сепаратистів, посилені прибулими з Донецька бойовиками «батальйону Восток».

Панорама з верхньої точки Савур-Могили
Вид з Савур-Могили після штурму. Добре видно нижня площадка, пілони та єдина дорога знизу.

Фактично бої під висотою почалися 12 червня, коли десантники 79-ї бригади під часу руху колони для контроля прикордоних территорій у напрямку КПП «Маринівка» що називається «з ходу» спробували взяти під контроль курган. Однак підсумком такого не підготовленого рейду було  двоє загиблих і 25 поранених у 79-ї бригади і двоє поранених зі складу 3-го полку спецназу. Савур-Могила залишилася під контролем противника.

К середині липня 2014 року з’явилась необхідність вибити противника з висоти для того, щоб забезпечити дії військових на сніжнянському напрямку.  27 липня дві батальйонні групи пішли на Савур-Могилу, а батальйон 25-ї повітряно-десантної бригади зробив рейд на Шахтарськ. На жаль, ці енергійні дії не змогли досягти бажаних тактичних результатів. До того ж через високу насиченість позицій бойовиків зенітними засобами (так, лише 23 липня під час вильоту в районі Савур-Могили були збиті два штурмовики Су-25) практично припинилась підтримка з боку авіації, що вкрай негативно позначилося на загальній ситуації в секторі «Д».

Перші спроби частин 51-ї та 30-ї окремих механізованих бригад взяти висоту 28 липня провалились – мобілізовані бійці відкотились, потрапивши під суцільний вогневий артилерійський вал з трьох сторін: з боку РФ, Тореза та Сніжного.

Тому було вирішено у якості штурмового підрозділу використати добровольців з «роти глибинної розвідки», яка тільки формувалася на аеродромі Краматорськ під командуванням полковника Гордійчука (позивний «Сумрак»). На той час це було 22 бійця: група «Крим» під керівництвом командира з позивним «Іса» (9 осіб), група «Луганськ» під керівництвом Темура Юлдашева (8 бійців) і група «Харків» під керівництвом командира з позивним «Береза» (5 бійців ). Також тут перебувало кілька загонів ДУК «Правого Сектора», окремі бійці яких також взяли участь в бойових діях.

Добровольці підрозділу Сумрака в Краматорському аеропорту перед вильотом на Савур-Могилу
Добровольці «роти глибинної розвідки» перед вильотом на висоту, аеродром Краматорськ, липень 2014 року

Першим в низці серпневих штурмів були події 4 серпня. Як згадував підполковник Микола Капінос – на той момент командир батальйонно-тактичної групи 51-ої бригади: «2 серпня до нас прибув полковник Гордійчук, Юлдашев зі своїми людьми, кілька груп 3-го полку спецназу і батальйон 25-ї бригади. Таким складом ми зробили першу, після 28 липня, спробу штурму висоти: висунулися туди кількома танками і БМП з Петровського. Мінометний вогонь по нам відкрили вже на середині шляху. Машини піднялися до половини висоти, коли з боку РФ відкрився прицільний артилерійський вогонь.

Того разу у нас було двоє «двохсотих» – замполіт-полковник 3-го полку спецназу і один наш. Поранених – близько двох десятків, і наших, і з 25-ї, і з 3-го полку. Як потім з’ясувалося, противник дуже добре там зміцнився, а нам не вистачало точної інформації про це, безпілотників на той момент у нас не було ».

Його спогади прекрасно доповнює один з добровольців (позивний «Зоран»): «Штурм тривав хвилин сорок. А може і більше. Почуття часу на війні шкутильгає. Під час цього штурму був вбитий підполковник 3-го полку. Він лежав обличчям вниз на носилках. Біла спина з двома кульовими пораненнями нерухомо дивилася в небо. Також було близько десятка поранених, різного ступеня тяжкості ».

На наступний день була зроблена нова спроба, при цьому вирішили використати відволікаючий маневр: зімітували «звичайний» наступ, одночасно десантники постаралися атакувати з боку Саурівки. І в цей раз загинули дві людини, була спалена БМД.

Згоріла БМД 25-ї повітряно-десантної бригади на Савур-Могилі
Знищена противником в ході штурму 5 серпня БМД десантників 25-ї бригади

Після цього для підтримки штурму були виділені сразу п’ять танків – по міркам літа 2014 року – це велика сила. Екіпажи повині були вийти на відстань до кілометру від висоти і вогнем напряму подавити вогневі точки супротивника, який вже дуже добре окопавсь. Підтримати їх повині бути вогнеметники 72-ї бригади.

Танки виїхали і почали бити кожен по своїй цілі. За півгодини відпрацювали весь комплект і поїхали. Дуже сильно дісталося стелі меморіального комплексу – вона всередині порожниста, була виконана з армованого бетону, а зовні облицьована плиткою, тому  снаряди, що прилітали здалеку не могли заподіяти їй великої шкоди. Танкові снаряди просто пробивали стіни наскрізь і вони скоро перетворилися на решето.

«Штурм і в цей день був невдалим. Танкам не вдалося завалити стелу, хоча і прямих влучень було чимало. Застарілі вогнеметні системи не змогли підпалити «зеленку», хоча і було 39 градусів у тіні. Штурм десантниками не вдався – загинуло двоє бійців. Поруч з БМД розірвалася міна, осколки прошили обшивку наскрізь, забравши життя бійців».

Генерал-лейтенант Віктор Муженко – начальник Генерального штабу – Головнокомандувач ЗС України разом з полковником Гордійчуком в період планування штурму  Савур Могили

Остаточно висоту вдалося взяти лише 7 серпня. За спогадами Капіноса: «Четвертий штурм ми планували добу. Командували з Гордійчуком спільно. Удвох були на командному пункті, який винесли прямо під курган. Був там і генерал Назаркін на [той момент заступник керівника АТО. – Прим. М.Ж.] – давав зрозуміти, що він з нами, але не втручався і не заважав. За документами відповідальність була покладена на мене – мені було наказано взяти висоту.

Ми обговорювали всі можливі варіанти з комбатом 25-ки, думали, сперечалися, викликали до себе досвідчених солдатів, переглядали Інтернет, навіть знайшли віртуальну екскурсію по меморіалу. Особисто мені ніхто не дзвонив, але психологічний тиск – «давайте швидше, швидше!» відчувався. Та ми й самі розуміли, що її треба взяти, тому що кільце замикалося. Командування прийняло рішення відводити війська від кордону, де їх розстрілювали з Росії, і йти вглиб. Мені це здавалося абсолютно виправданим».

Гордійчук (в центрі) та група добровольців «Крим».

Для штурму були відібрані тільки добровольці, з яких були створені дві штурмові групи – одна зі складу 30-ї механізованої бригади (в основному зенітники і зв’язківці), друга – з десантників 25-ї, підтримані добровольцями.

«За нашим задумом танки били по першому пілону, поки до його рівня піднімалися десантники, потім, по тій же схемі, піднімалися вище. Це було дуже складно. Артилерійська батарея стояла за 15 км і крила  вказане місце прямими влучаннями в вершину і саму стелу. ВсІ терикони і висоти в районі Сніжного і Тореза ми задиміли, щоб ворогові звідти неможливо було зрозуміти, що відбувається на кургані. Потім ми дали їм команду припинити вогонь і почався стрілецький бій. Паралельно мої підібралися на БМП до адмінбудівель, де засіли сепаратисти. 25-ка в цей момент отримала першого загиблого і відкотилася назад. Це був найдраматичніший момент.

Потім особисто комбат повів їх в бій, а ми з «Сумраком» залишилися на командному пункті. Вони нас там виявили і почали обстрілювати. Ми не очікували цього, але добре, що так вийшло – били по нас, а не за тими, хто пішов в атаку. Мою групу повів сержант, хоча в складі були офіцери. Його першого і поранило в ногу. Замість нього прийняв командування мій взводний – Валік. Йому не вдавалося викурити сепаратистів, і він запросив танк, а я не міг зв’язатися з танкістами – нам заглушили увесь зв’язок. Якимось дивом я зумів по мобільному вловити сигнал, зв’язався з командиром роти в Петровському, продиктував йому наказ і він передав його СМС-повідомленням по телефону. Таким чином, танк все-таки висунувся в потрібне місце і завалив ту будівлю.

Висота наша!

То був переломний момент – комбат 25-ої вдруге повів хлопців в атаку, і сепаратисти зрозуміли, що це все – почали тікати. Нам спецназ доповідав, що два буси людей помчали звідти. На висоті залишилося 50 найвідчайдушніших. Хоча для такої висоти під прикриттям артилерійського вогню вистачило б і 30. Ми почали штурм о 16 годині 7 серпня, а вже о 18 над висотою підняли прапор 25-ї бригади».

Штурм завершився. Почалася більш трагічна історія – оборона висоти …

 

*При копіюванні матеріалів активне посилання на сайт обов’язкове.
*Точки зору авторів публікацій можуть відрізнятися від позиції редакції.

Новини від aktsenty.com в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/aktsenty

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 − seven =

Inline
Inline