Михайло Білінський – морський міністр УНР та організатор української морської піхоти. 135 років від дня народження.

135 років тому, 24 липня 1883 року (за іншими даними 12 липня 1883 року, ще за іншими 4 листопада 1882 року), в селі Драбове-Барятинське (нині Драбівського району Черкаської області) народився Михайло Іванович Білінський (Білинський) – міністр морських і внутрішніх справ Української Народної Республіки, контр-адмірал. Організатор та командир Дивізії морської піхоти Директорії УНР (1919—1921).

Михайло Білінський (Білінський) закінчив 2-у Київську гімназію, Московський Лазаревський інститут східних мов, склав іспит за програмою спеціалістів морського корпусу. Служив на Балтійському флоті. 1916 року отримав чин мічмана.

1917 року брав участь в українізації екіпажів Балтійського флоту. Разом з лейтенантом Святославом Шрамченком він організовує Український військово-морський революційний штаб Балтійського флоту. Цей штаб організаційно об’єднав моряків-українців, які служили на Балтійському флоті, активно пропагував ідеї української автономії. Тоді на Балтійському флоті кількість моряків, які вважали себе українцями, становила понад 12 000 осіб.

З ініціативи Білинського, Шрамченка та інших активістів вдалося «українізувати», тобто шляхом обміну особовим складом з іншими кораблями створити українські залоги на крейсері «Світлана» та ескадрених міноносцях «Україна» і «Гайдамак».

12 жовтня 1917 року на цих кораблях було піднято український синьо-жовтий прапор. В подальшому ці кораблі планувалося перевести до складу Українських військово-морських сил. Остаточному втіленню в життя цих планів зашкодило захоплення влади більшовиками та повна дезорганізація установ флоту, що змусило українців залишити кораблі та виїхати в Україну. Самі ж кораблі лишилися в Петрограді.

Підняття прапорів на кораблях Балтійського флоту викликало великий резонанс на Чорноморському флоті. Того ж 12 жовтня були піднятті українські національні прапори на лінкорах «Воля», «Георгій Побідоносець», панцернику «Потьомкін» (який перейменовують на «Борець за свободу») та інших кораблях.

Навесні 1918 року Михайло Білінський переїхав до Києва і вступив на службу до міністерства морських справ УНР. Входив до складу комісії з розробки договору з Румунією, виконував дипломатичні доручення, був членом української делегації на мирних переговорах із Радянською Росією у травні-жовтні 1918 року.

За Директорії, 26 грудня 1918 року, М.Білінського призначають Міністром морських справ УНР. Заступниками М.Білинського стали контр-адмірал Михайло Остроградський і начальник Морського Генерального штабу капітан 1 рангу Лев Постриганєв.

Приступивши до виконання обов’язків Морського міністра, М.Білинський спершу наказав командувачу українським флотом В’ячеславу Клочковському підняти на всіх кораблях Військово-Морські прапори України, для чого їх було підтверджено законом УНР.

Сподіваючись лише на власні сили, М.Білінський розпочав активну законотворчу роботу щодо створення твердої правової і організаційної бази національного флоту, намагаючись таким чином за допомогою міжнародного права повернути Україні і флот і його бази. М.Білинський наказом по морському відомству № 107 від 11 січня 1919 р. вводить в дію «Закон про гардемаринську школу» і організовує її роботу в Миколаєві, а згодом в Кам’янець-Подільському.

20 січня 1919 спеціальним законом затверджується структура Морського міністерства і Генерального штабу, створюється технічне, будівельне, гідрографічне, судове і санітарне управління.

У Миколаїв було направлено кошти на завершення будівництва нових кораблів та погашено борги перед суднобудівниками. На підставі «Закону про флот» Директорія УНР наказом № 57/28 від 25 січня присвоїла українські назви кораблям, що будувалися в Миколаєві: дредноут «Соборна Україна», легкі крейсери «Гетьман Богдан Хмельницький», «Гетьман Петро Дорошенко», «Тарас Шевченко». Ескадрені міноносці дістали назви “Київ, ” “Батурин, ” “Чигирин, ” “Львів, ” “Іван Виговський, ” “Іван Сірко, ” “Петро Могила, ” “Іван Котляревський, ” “Кость Гордієнко, ” “Мартин Небаба, ” “Іван Підкова, ” “Пилип Орлик, ” а база підводних човнів — «Дніпро».

Михайло Білінський заснував гардемаринську школу у Кам’янці-Подільському.

Морський міністр Михайло Білінський та його заступник Святослав Шрамченко

Співробітник М. І. Білінського, Святослав Шрамченко, так відгукувався про нього: “Найвідповідальніша постать з усіх осіб, що стояли на чолі морського відомства України за весь час його існування. Людина вогняної енергії, кришталевих чеснот, з доброю військовою освітою і службовим досвідом, він мав ще ту велику чесноту, що на всі справи дивився й до них підходив з огляду інтересів держави”.

Але 1 лютого 1919 року флот Антанти зайняв Херсон, 2 лютого — Миколаїв, остаточно відрізавши УНР від Чорного моря. А вже 3 лютого під натиском Червоної армії уряду С. Петлюри довелося залишити Київ.

М.Білинський розпочинає формувати полки морської піхоти. Відповідно до наказу Головного отамана УНР С. Петлюри № 68/32 від 3 лютого і закону «Про організацію Військово-Морських Сил на побережжі Чорного моря» від 9 квітня, територія між Миколаєвом, Очаковом і Херсоном у смузі 75 верст навколо них, була проголошена Приморським фронтом, а Морський міністр — його командувачем.

В лютому 1919 року запропонував Симону Петлюрі створити перший полк морської піхоти. Спецпідрозділ планувалося сформувати з добровольців-подолян, проте війська УНР під натиском Червоної армії змушені були відступити на західноукраїнські землі. Отже, полк почали комплектувати на Галичині з колишніх моряків цісарського Адріатичного флоту, але їх кількість виявилася недостатньою, тому Білинський почав заохочувати до цієї справи молодих сплавників лісу з карпатських річок, котрі склали основу 1-го Гуцульського полку морської піхоти.

24 квітня 1919 року М.Білинський, не згодний з політикою, що її проводила Директорія, подав у відставку і, на його прохання, був призначений командиром створюваної дивізії Морської піхоти. Обов’язки морського міністра він передав капітану 1 рангу Миколі Злобіну.

25 травня 1919 призначений начальником дивізії морської піхоти. 12 червня арештований начальником Кам’янець-Подільської міліції, йому інкримінується участь у підготовлюваному полковником Болбочаном «державного перевороту». 9 липня надійшло клопотання про звільнення Білинського, який на знак протесту проти безпідставного арешту оголосив голодування; з тієї ж причини, звільнившись, відмовився від чергового підвищення в ранзі.

24 липня 1919 року в Кам’янці-Подільському Білинський розпочинає формувати 2-й полк морської піхоти. Його очолив поручник Ілько Сич. Згодом в Бродах сформований 3-й полк морської піхоти; сформована дивізія морської піхоти відправлена під Волочиськ проти Червоної армії.

У вересні 1919 Морське міністерство було ліквідоване, а його функції передані Морському управлінню Війського міністерства УНР. Однак Білинський з морською піхотою до кінця року перебував на передовій, з ними ж рушив в Перший Зимовий похід Армії УНР. Був інтернований з Армією УНР у Польщі.

3 травня 1920 Голова РНМ УНР Ісаак Мазепа віддає Олександру Білинському портфель міністра внутрішніх справ. Останній очолив спільну комісію з опрацювання проектів Конституції УНР; прийнято проект з поправками доктора Степана Барана. 1 червня президія Веукраїнської національної ради у Вінниці надає РНМ проект основного закону з вимогою якнайшвидшого прийняття. 30 серпня РНМ утворила нову комісію з розробки Конституції Української держави, її очолив Білинський; в умовах військового стану все це завершилося нічим. 18 жовтня призначений радником міністерства народного господарства.

На початку 1921 року зголошується до роботи в уряді А. Лівицького міністром внутрішніх справ. Як член уряду в березні введений до складу Вищої військової ради. 19 травня очолив комісію з перегляду статуту ордена «Республіки», який, однак, не був затверджений. 5 серпня Рада Республіки припинила існування, уряд Прокоповича йде у відставку, певний час виконує обов”язки міністра фінансів. На цій посаді восени 1921 року виділив 20 000 польських марок на облаштування Головного військово-історичного музею-архіву УНР.

Начальник цивільного управління штабу Повстанської армії генерал-хорунжого Юрка Тютюнника.

Брав участь у Другому Зимовому поході Армії УНР 1921 на територію радянської України. 26 жовтня прибув в прикордонне село Малий Мидськ. 2 листопада призначений начальником постачання Повстанської Армії. 12 листопада Волинська група вступила в бій з кіннотою 9-ї кавалерійської дивізії під керівництвом Григорія Котовського, під час бою за переправу через річку Тетерів під селом Минійки Михайло Білинський був поранений, але бою не покинув.

17 листопада 1921 року відбувся бій Волинської групи з 2-ю та 3-ю бригадами 9-ї кавалерійської дивізії. Під час бою з червоноармійськими частинами частина українських військ потрапила в оточення поблизу с. Малі Міньки Овруцьокого повіту Волинської губернії. Не бажаючи здаватись у полон, Михайло Білінський застрелився. Пізніше був похований селянами.

Еміграційний уряд УНР посмертно підвищив Білинського до звання контр-адмірала.

Джерела: Український військово-історичний календар. 2018; Білинський Михайло Іванович; Михайло Іванович Білинський – Морський міністр Українсько Народної Республіки

Підписуйтесь на новини та матеріали від aktsenty.com в Facebook, Twitter та Telegram 

Читайте також:

2 thoughts on “Михайло Білінський – морський міністр УНР та організатор української морської піхоти. 135 років від дня народження.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × five =

Inline
Inline