370 років закінчення битви під Жовтими Водами. Перша перемога українців у Визвольній війні

16 травня 1648 року, перемогою 9-тисячної армії Богдана Хмельницького та тисячі союзників-татар над 6-тисячним польським загоном Миколая Потоцького закінчилася битва під Жовтими Водами. Поляків було розбито повністю, а частина реєстрових козаків перейшла на бік Хмельницького. Це була перша перемога повстанської збройної сили в ході Визвольної війни.

Покинувши під зиму Чигирин, Б. Хмельницький потайки вирушив на Січ. З ним були: син Тиміш, реєстровий сотник Бурлай, охорона — усіх коло двох десятків кінних. 25 січня запорожці на чолі з Б.Хмельницьким вдало нападають на урядову залогу біля острова Хортиця, більша частина реєстровців перейшла на бік запорожців. Полковник Гурський з драгунами втік до Крилова, втративши понад 30 чоловік убитими.

Богдан Хмельницький

Незабаром Б.Хмельницького обрали гетьманом Війська Запорозького. З Січі новий гетьман звернувся з універсалами до українського народу, закликаючи його повстати проти чужоземних гнобителів. Заручившись підтримкою Османської імперії, в лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з Кримським ханом Іслам-Ґіреєм ІІІ про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої.

22 квітня Хмельницький вирушив з Січі проти поляків, з-поміж старшин відомі тоді тільки два: Максим Кривоніс і Михайло Криса. Потоцькі посилали шпигунів-«під’їздів», всі вони не повертались. Про це подбав Тугай-Бей, від них Хмельницький дізнався про переділ війська Речі Посполитої, на 2 частини. Одна частина 12000 тисяч людей під проводом 26-річного Стефана Потоцького повинні були розбити 9-тисячне козацьке військо. До них повинні були приєднатися 6000 реєстрових козаків.

Коли начальники коронного війська, що стояло на Київщині, між Корсунем і Черкасами, гетьмани Миколай Потоцький і Марцін Калиновський дізналися про повстанські задуми Б.Хмельницького, вирішили зразу навесні йти на Запорожжя, задушити бунт у самому зародку, не допускаючи перекидання на всю Україну.

Стефан Потоцький

У квітні 1648 р. М.Потоцький-«Ведмежа лапа» послав на приборкання повстанців частину реєстрових козаків на байдаках Дніпром під проводом полковників Станіслава Кричевського, Вадовського й Гурського та військових осавулів Іляша Караїмовича й Івана Барабаша, відділ німецької піхоти (насправді навербованої з українців, в обмундируванні та із зброєю німецького зразка).

Вони мали з’єднатися біля Кодака з відділом, який рушив 21 квітня «полем» під проводом гетьманового сина Стефана Потоцького. В цьому відділі була решта реєстровців — близько 2500 чоловік під проводом комісара Яцека Шемберґа, близько 1500 жовнірів із кварцяного (королівського) війська. Це був авангард, слідом за яким рушило через кілька днів з-під Корсуня й головне військо, в якому було близько 11-12 тисяч людей.

Іди, – сказав старший Потоцький своєму сину Стефану, – і нехай історія напише тобі славу.

Напередодні козацькі розвідники затримали двох жовнірів, полонені розповіли, що Стефан Потоцький з військом перейшов Жовті Води. Богдан Хмельницький швидко вирушив йому назустріч.

29 квітня поляки насамперед стали табором, окопавшись. С.Потоцький сподівався утримати свої позиції до приходу головних сил. Козаки підійшли під самі шанці Речі Посполитої, підкопалися, підвезли гармати, порох, почали приступ. Поляки мали сильнішу артилерію, відбили напад запорожців. Розпочалася позиційна боротьба. Повстанці замкнули звідусіль табір Речі Посполитої, почали його обстрілювати та періодично йшли на нього приступом: «день і ніч боротьба з ними була, і по кілька разів на день».

30 квітня 1648 року штурм табору Речі Посполитої розпочався наступом української піхоти при підтримці татарської кінноти. Питома вага татарської кінноти у штурмі табору Речі Посполитої була мінімальною, але перебування навколо табору її полків, готових до бою, стримувало проведення контратак кавалерії Речі Посполитої проти наступаючої козацької піхоти.

План-схема битви під Жовтими Водами

Але поки що козацький штурм не мав успіху. У поляків на вежах було 10 гармат. Б.Хмельницький мав на той час всього 3 гармати-фальконети малого калібру. Бойові дії 30 квітня— 1 травня 1648 року показали, що такою силою табір Речі Посполитої не здобути.

8 — 9 травня татарська кіннота залишила Жовті Води, пішла в район зосередження на Інгульці (нині північна околиця міста П’ятихатки), де хан збирав усі сили для допомоги Богдану Хмельницькому.

Тугай-бей

Табір Речі Посполитої залишався в облозі козаків. Богдан Хмельницький знав, що Дніпром проти нього йдуть не самі поляки, а реєстрові козаки, послані ними, тобто такі самі православно-руські люди, як і всі українці, лише зобов’язані службою королю Речі Посполитої. Запорозький вождь зважився вплинути на їхні почуття, аби відірвати від поляків. Залишивши табір, Б.Хмельницький поспішив до правого берега Дніпра, до урочища Кам’яний Затон, куди ввечері 3 травня підійшли й пристали до берега реєстрові козаки.

За допомогою таємних агентів Богдан Хмельницький зумів пробудити у реєстрових козаків таку ненависть до поляків, що вони повстали, ледь прийшовши до Кам’яного Затону, перебили своїх начальників І.Барабаша, Вадовського, І.Караїмовича та інших (полковнику Кричевському — як особистому другу Хмельницького — зберегли життя і свободу), вибрали наказним гетьманом Филона Джалалія, 4 травня об’єдналися з козаками, що стояли в таборі. До Жовтих Вод їх доставили на прохання Б.Хмельницького кіньми Тугай-бея.

13 травня прибули до Жовтих Вод 3500 реєстровців водного відділу, які 4 травня під Микитиним Рогом (тепер поблизу Нікополя) перейшли на сторону повстанців. 14 травня під час переговорів Хмельницький і Потоцький-молодший (його змусили вести перемовини власні вояки).

Стефан Чарнецький

Домовилися: поляки передають козакам всю артилерію з порохом та клейноди, їм дають можливість відступити до Крилова. За даними польського дослідника Вєслава Маєвскі, після цього козаки зірвали перемовини, затримали послів Речі Посполитої (в тому числі Стефана Чарнєцкі), а козацькі заручники втекли.

Насправді в табір приїхав сотник Кривоніс. Домовились про те, що він залишається в заручниках, а Стефан віддає всі гармати. Стефан розумів: без підтримки батька важко буде впоратись. Після цього поляки почали пригощати козаків горілкою, в табір йшли козаки, їх поїли, однак надвечір не було ні козаків, ні заручників.

Вєслав Маєвскі: …15 травня татари почали перемовини, вимагаючи особистої участі С.Потоцького в них; він мав вести розмову з Тугай-беєм між таборами. Виїхавши на них, С.Потоцький в полі побачив, що це була пастка особисто для нього. Союзники (татари) почали напад на табір поляків, які заховались у відокремлених шанцях: одними командував Шемберк, іншими С.Потоцький. Напад був відбитий ціною значних втрат. Шемберк полишив свій шанець, перебираючись до іншого, був поранений.

Вночі з 15 травня на 16 військо Речі Посполитої вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки в умовах козацького оточення не «табором» з возовою рухомою обороною, а в інший похідно-бойовий порядок — так званого «старого польського шикування». Це шикування мало вигляд великого, порожнього всередині кінного чотирикутника, готового з кожного боку до негайної кавалерійської атаки. Стефан Потоцький просунувся на 8-12 км уздовж урочища Княжі Байраки.

Монумент на честь перемоги козаків на місці битви

С.Потоцький не здогадувався, що в його тилу проходить татарське військо. На шляху відходу Кривоніс перекопав дорогу, приготувався у засідці. Коли на світанку Стефан почав рух, позаду почувся дикий крик, хмара стріл. По опису очевидця, стріли нищили і нівечили людей і коней; перший напад був відбитий, другим табір поляків було розірвано. Почавши бігти вперед, Стефан потрапив на загін Кривоноса. Почалась битва, у якій «вода змішалась з кров’ю».

Стефан був поранений (вогнепальне(і) та різані рани), потрапив до татарського полону і помер від гангрени 19 травня. Врятувався тільки один жовнір, який переодягнувшись в селянина, подав знак батьку М.Потоцькому про загибель сина.

Битва мала велике політичне і воєнне значення. Перша перемога породила надії українського народу до виходу з-під ярма Речі Посполитої. Надбанням військового мистецтва Богдана Хмельницького є застосування загону, сформованого з татарської кінноти, що прикривала головні сили козацької армії, i розгрому ворога частинами.

Битва одразу ж знайшла своє місце у народному фольклорі. Картину поля битви опiсля розгрому й загибелi польського вiйска змальовує епічна украïнська iсторична дума:

Чи не той то хміль, що коло тичин в’ється?
Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б’ється.
Гей, поїхав Хмельницький ік Жовтому Броду,
Гей, не один лях лежить головою в воду.
Не пий, Хмельницький, дуже той Жовтої Води:
Іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди.

«А я ляхів не боюся і гадки не маю,
За собою великую потугу я знаю,
Іще й орду за собою веду:
А все, вражі ляхи, на вашу біду».

Утікали ляхи — погубили шуби…
Гей, не один лях лежить, вищиривши зуби
Становили ляхи дубовії хати,
Прийдеться ляшенькам в Польщу утікати!

Утікали ляхів де якії повки,
Їли ляхів собаки і сірії вовки.
Гей, там поле, а на полі цвіти,—
Не по однім ляху заплакали діти.
Гей, там річка, через річку глиця,—
Не по однім ляху зосталась вдовиця!

Інформація з відкритих джелел

 

Підписуйтесь на новини та матеріали від aktsenty.com в Facebook, Twitter та Telegram 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

twelve − seven =

Inline
Inline