100 років Гетьманському перевороту в Києві. Як українці-прагматики поборювали українців-романтиків, і навпаки.

29 березня 1918 року у Києві відбувся державний переворот. УНР було повалено за сприяння німецьких військ, влада перейшла до Павла Скоропадського, якого обрали гетьманом Української держави на Хліборобському конгресі.
Гетьман Української Держави Павло Скоропадський

В кінці лютого 1918 року, за збройної підтримки Німеччини та Австро-Угорщини, Центральна Рада та уряд Української Народної Республіки повернулися до звільненого від більшовиків Києва.

Нажаль українська влада не змогла стабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в Україні, встановити ефективну адміністрацію на місцях та гарантувати виконання Брест-Литовських мирних угод.

Соціалістичний курс, якого дотримувався український уряд до більшовицької окупації, змінено не було. В регіонах процвітала корупція і бандитизм.

Починаючи з грудня 1917 року Центральна Рада почала стрімко втрачати свій авторитет серед населення. Вважається, що головна причина цього полягала в тому, що УЦР своєчасно не змогла розв’язати нагальних соціально-економічних проблем (і перш за все робітниче та аграрне питання), бо віддавала пріоритет національно-політичним інтересам.

Окрім того Рада мала в дуже обмеженій кількості справді боєздатні збройні сили,  адже соціалістична її більшість вважала за непотрібне створення регулярної армії, а натомість прагнула сформувати так звану «народну міліцію», яка виконувала б насамперед функції охорони правопорядку.

Прем’єр-міністр уряду УНР в березні 1918 року Всеволод Голубович

В додаток УНР ще й не мала дієспроможного адміністративного апарату, а постійні суперечності між домінуючими фракціями всередині Центральної Ради (УПСР, УСДРП, УПСФ) не дозволяли зробити діяльність цього органу ефективною, обумовлювали імпульсивний характер її роботи.

Існували та загострювалися постійні особисті протиріччя між лідерами Центральної Ради.

Таким станом справ було обурене не лише українське населення, а й німецьке і австро-угорське командування. Воно було зацікавлене в нормалізації господарського життя України щоби розпочати імпорт українського збіжжя для потреб власних країн.

В кінці березня 1918 року у Києві буула створена Українська Народна Громада (УГП) — українська політична партія консервативного напряму яка об’єднувала переважно землевласників та колишніх військових незадоволених соціалістичним  курсом Центральної Ради. До складу УНГ входило близько 500 чоловік в Києві і провінції.

В програмі партії були окреслені основи державного ладу, який повинен був встановлений в Україні в результаті державного перевороту. В питаннях національно-державного будівництва програма схилялася до створення сильної влади в особі гетьмана.

Новий уряд передбачалося створити у формі диктатури з сильною владою, без народного представицтва принайні на перший час.

Кандидатами на посаду гетьмана вважалися Є. Чикаленко, М. Міхновський та П. Скоропадський. Кандидатура Є. Чикаленка, багатого поміщика і відомого громадського діяча, незабаром відпала через небажання самого кандидата.

В середені квітня 1918 року УГП налагодила стосунки з німецьким командуваням в Україні і при його допомозі розробила план державного перевороту 29 квітня.

Генерал-фельдмаршал Герман фон Ейхгорн, командувач німецькими військами в Україні

Фактично доля Центральної Ради, УНР та її уряду була вирішена на нараді 24 квітня 1918 р., що відбулася в резиденції начальника штабу німецьких військ в Україні генерала Гренера. Німецький посол в Україні барон Мум, австрійський посол граф Форгач, військові аташе разом з командуванням окупаційними військами остаточно вирішили питання про кандидатуру майбутнього диктатора. Перевагу віддали П. Скоропадському.

Всеукраїнський з’їзд хліборобів-власників відкрився об 11-й годині в київському цирку. На нього прибули 6432 уповноважених від восьми українських губерній; загалом у з’їзді взяли участь близько 8 тис. осіб. Головою обрали представника Київщини М. Вороновича. З’їзд працював під пильною охороною німецьких військових.

У процесі роботи делегати розкололися на два табори. Селяни – дрібні власники вирішили відкрити окремий з’їзд хліборобів-демократів. Головне розходження полягало в тому, що хлібороби-власники не визнавали Центральну Раду, а дрібні власники з цим не погоджувалися. На пропозицію делегата Полтавщини про те, що вся влада повинна мати характер диктатури, і делегата Київщини, який підтримав цю думку, збори відповіли вигуками “Браво!”, “Ура!”, “Гетьмана! Гетьмана!”.

З початку з’їзду Павло Скоропадський залишався вдома і дізнавався про перебіг з’їзду через кур’єрів. Саме через останніх він дізнався, що критика політики Центральної Ради сягнула апогею, а тому цей момент видавався найкращим для початку дій і Скоропадський на автомобілі прибув на з’їзд і сів у бічній ложі. Після однієї з промов прозвучала пропозиція оголосити Скоропадського гетьманом. . Відповіддю стали вигуки: “Хай живе гетьман!”

Присутні встали і вітали його як людину, якій випала доля взятися до керування країною у складний для неї час.

Молебень на Софіївському майдані після проголошення Павла Скоропадського гетьманом України

О 4-й годині дня хлібороби-власники обрали Скоропадського гетьманом всієї України. Центральну Раду і Малу раду оголосили розпущеними. Скоропадський подякував присутнім і заявив, що не задля власної користі “бере на себе тягар тимчасової влади, і молить Бога, щоб він дав сили й твердості врятувати Україну”.

Потім делегати рушили до Софійського собору, де єпископ Никодим благословив і помазав гетьмана. На майдані відбувся молебень.

Гетьман видав “Грамоту до всього українського народу”, в якій наголошував, що відроджена Українська Держава своїм порятунком зобов’язана “могутній підтримці Центральних держав”, які й далі продовжували боротися “за цілісність і спокій України”.

Усі міністри УНР та їхні товариші (заступники) звільнялися, а усі розпорядження як Центральної Ради, так і колишнього російського Тимчасового уряду скасовувалися. Обіцяно найближчим часом видати закон про порядок виборів до українського Сойму.

“Грамота” гарантувала відновлення прав приватної власності, визначала шляхи розв’язання земельного питання (відчуження від великих власників по дійсній вартості земель для наділення малоземельних), містила обіцянки забезпечити права робітничого класу, особливо залізничників, проголошувала свободу торгівлі та підприємництва, а також відновлення основ культури і цивілізації.

У ніч з 29 на 30 квітня прихильники гетьмана оволоділи приміщеннями генеральних секретарств у військових та внутрішніх справах, а також Державним банком.

За три дні перед цими подіями німці роззброїли дивізію Синьожупанників, а 30 квітня Січових Стрільців.

Увечері наказом міністра внутрішніх справ “до особливого розпорядження” було припинено видання газет “Відродження”, “Боротьба”, “Нова рада”. Редактору газети А. Ніковському запропонували увійти до уряду, але він відмовився.

Квітневий державний переворот викликав неоднозначні оцінки сучасників. Найбільш категорично висловився Володимир Винниченко, мовляв переворот був здійснений руками «захлялого поміщицтва, пощипаного фабриканства, зажуреною за хабарами бюрократією і нахабно-льокайським офіцерством…». Негативно оцінювали переворот Павло Христюк, Лев Шанковський, В. Іваним.

Прихильниками гетьманської держави були Дмитро Дорошенко, В’ячеслав Липинський, Микола Міхновський, Наталія Полонська-Василенко та інші.

Гетьманська Українська Держава в Україні проіснував трохи більше ніж півроку.

В ході політичної кризи після проголошення Скоропадським 14 листопада 1918 року Акту федерації, яким він зобов’язувався об’єднати Україну з майбутньою (небільшовицькою) російською державою режим Української держави був повалений повстанським рухом і повсталими військами Української держави під командуванням Симона Петлюри.

Від 14 грудня 1918 року гетьмана замінила собою Директорія УНР як символ другого відродження Української Народної Республіки.

 

Підписуйтесь на новини та матеріали від aktsenty.com в Twitter та Telegram 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

12 + 16 =

Inline
Inline